Лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук: “музикант повинен бути чесним”

Лsдер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук, фото: Дмитро Коробейніков

Лsдер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук, фото: Дмитро Коробейніков

На минулих вихідних українська група "Океан Ельзи" у київському палаці "Україна" завершила двомісячний тур по батьківщині в підтримку альбому "Вночi". Мелодична, з деякою претензією на вишуканість платівка, де крім музикантів "Океану Ельзи" взяли участь і майстри гри на етнічних інструментах, і представники Національного симфонічного оркестру України, вважається сольним проектом лідера "Океану Ельзи" Святослава Вакарчука. Група має намір активно презентувати його і за межами батьківщини. У кінці травня відбудеться московський концерт туру, в очікуванні якого Святослав Вакарчук поспілкувався з оглядачем "Ізвєстій".

Питання: В анотації до альбому говориться, що цей проект можна розглядати як плід зусиль якоїсь творчої лабораторії. Надалі чи маєш ти намір розвивати цю ідею і залучати до роботи з твоїми піснями музикантів різних напрямків або навіть представників інших мистецтв?

Відповідь: Можливо. У всякому разі, коли мені захотілося вийти за рамки "Океану Ельзи", виникла думка паралельно до гурту створити проект, де можна реалізовувати самі фантастичні ідеї, як музичні, так, можливо, і довкола-музикальні. І те, що альбом "Вночi" вже існує, це як раз результат спільного бажання музикантів вийти за рамки своїх жанрів.

Питання: У гастрольному турі на підтримку свого альбому ти майже напевно станеш виступати переважно зі складом "Океану Ельзи". Навряд чи з вами відправляться гастролювати музиканти Національного симфонічного оркестру України та інші виконавці що були запрошені на студійні записи.

Відповідь: Так, музиканти Національного симфонічного оркестру України з нами в тур не їдуть, але в кожному місті ми виступаємо з місцевим оркестром. І у МХАТі на Тверському бульварі 27 травня ми покажемо цю програму теж навряд чи з українськими симфонічними музикантами. У Москві досить прекрасних оркестрів, які можуть з нами виступити.

Питання: Чи не думав ти, користуючись своїм авторитетом на батьківщині, зібрати якийсь варіант супергурту, які колись народжувалися в 70-80-х на Заході? Як для прикладу візьмемо Asia, Foreigner або The Traveling Wilburys?

Відповідь: Як правило, такі проекти не стають надто переконливими. Іноді вдаються, – іноді ні. Але у мене немає мети створити супергрупу. Є лише бажання іноді відриватися від того формату музики, в якому ми в основному перебуваємо. В рамках проекту "Вночi" ми можемо зіграти і джаз, і боса-нову, і фолк.

Питання: Можливий альянс Святослава Вакарчука і Олега Скрипки? (редактор: лідера гурту "Воплі Відоплясова").

Відповідь: Звичайно. Думаю, можна зробити щось цікаве, тим більше що я не так добре, як Скрипка, розбираюся в народній музиці і у французькій пісенній естетиці. Думаю, ми могли би багато додати один до одного.

Питання: А "Океан Ельзи" і "Брати Карамазови"?

Відповідь: Ніколи про це не думав. Але тут як раз зворотня ситуація. Чим ми можемо доповнити один одного, що принесе такий симбіоз? Мені цікавіше було б зробити щось з Ніно Катамадзе, з Земфірою.

Питання: У Росії багато міркували про конформізм тих рок-музикантів, що виступили другого березня минулого року на парадному концерті на Василєвському узвозі, присвяченому закінченню президентських виборів. Їм дорікали за "прогинання" перед владою, корисливість і тому подібне. "Океан Ельзи" на Україні, наскільки я знаю, теж іноді отримує схожі звинувачення на свою адресу?

Відповідь: На інавгурації Обами, скажімо, виступали дуже талановиті американські рок-зірки – і що в цьому такого? Чому російські музиканти не могли зіграти на концерті, де були присутні Путін і Медведєв? Все залежить тільки від їх громадянської позиції. Якщо вони підтримують цю владу – хай виступають, якщо ні - тоді ні. Ось і все. Звичайно, якщо хтось із них керувався виключно гонораром або побоюванням виглядати нелояльним стосовно нового керівництва країни, – така позиція неприйнятна. Музикант повинен бути чесним. Але в будь-якому іншому випадку нічого поганого в таких виступах немає.

Я, припустимо, співав на інавгурації президента України, і для мене це було навіть у якомусь сенсі цікаво як участь в історичній події. Але якби я не хотів цього робити, то ніхто б мене ніколи не змусив. І надалі не змусить.

Питання: Твій батько зараз входить до складу українського уряду (редактор: Іван Вакарчук очолює Міністерство освіти України). Це є певним допомогою для тебе і "Океану Ельзи"?

Відповідь: Не бачу тут ніякої зв'язку. Батько робить немало конкретних кроків у своїй професійній діяльності і, зрозуміло, чує чимало критики у свій адрес. У нас завжди так: людина нічого не робить – його і не критикують, і навпаки. Така ситуація в черговий раз зачіпає прізвище Вакарчук, але конкретно до мене це не має жодного стосунку.

Питання: На офіційному сайті "Океану Ельзи" є твоє звернення до шанувальників з приводу українського голодомору 1932-1933 років і заяву про єдність зі своїм народом. У Росії на офіційному рівні до цієї теми ставляться неоднозначно, часом сприймаючи її нинішнє просування як недружні дії українського керівництва щодо Росії. Як ти це можеш прокоментувати?

Відповідь: Для мене очевидно, що голодомор був і вдарив він насамперед по українському народові. Моя родина від нього постраждала. І мені здається, об'єктивну реальність даної теми навіть немає чого обговорювати. Інша справа, що сьогодні переводити цю трагедію в політичну площину, у претензії однієї держави до іншого я б не став. Ми всі жили в зовсім іншій країні, де особистість людини, її свобода ні в що не ставилися у порівнянні з інтересами держави. І сьогодні пред'являти претензії Росії за голодомор - значить спекулювати на даній темі. Але ж цього ніхто на Україні не робить і не буде робити. Що було, те було. Однак заперечувати те, що в 30-х ціною мільйонів людських життів українське селянство намагалися поставити на коліна, теж некоректно, несправедливо.

Сьогодні завдання наших двох країн - перестати на кожній слизькій темі кусати губи. Навпаки, потрібно подавати один одному руки. Росія як дружня країна повинна погодитися з тим, що голодомор був, а Україна, зі свого боку, повинна сказати, що не має в цьому питанні до Росії ніяких претензій. Рано чи пізно ми прийдемо до того, що навчимося чути один одного.

За матеріалами газети Ізвєстія

Напишіть відгук